Дослідницькі експерименти
Експеримент Мілґрема
ㅤ ㅤЕкспериме́нт Мі́лґрема — серія класичних експериментів з соціальної психології, які провів Стенлі Мілґрем — психолог із Єльського університету, в якому була показана готовність учасників підкорятись «керівнику» і виконувати накази, навіть якщо їхня совість протестує. Експеримент почався в липні 1961, три місяці після того, як почався процес над нацистським військовим злочинцем Адольфом Ейхманом в Єрусалимі. Мілґрем задумав експеримент, щоб дати відповідь на питання: «Чи міг Ейхман і мільйони його спільників по Голокосту просто виконувати накази? Чи можемо ми їх всіх називати спільниками?»ㅤ ㅤВ експерименті брали участь три людини: експериментатор, досліджуваний (доброволець) і актор, який вдає іншого досліджуваного. Ці три людини виконують три різні ролі: Експериментатор (авторитетна роль), Вчитель (має підкорятися наказам експериментатора) та Учень (одержує стимули від Вчителя). Доброволець та актор отримують згорнуті аркуші паперу, щоб визначити їх ролі нібито за жеребом, але насправді на обох написано «Вчитель». Актор завжди стверджує, що на його аркуші написано «Учень», що гарантує, що досліджуваний завжди буде «Вчителем». Після цього «Вчитель» і «Учень» ідуть до різних кімнат, де вони можуть спілкуватися, але не бачать один одного. За однією з версій експерименту, актор має перед цим сказати досліджуваному, що у нього хвороба серця.ㅤ ㅤ«Вчитель» отримує незначний електричний шок від електрошокового генератора як зразок того шоку, який «Учень» приблизно буде отримувати в ході експерименту. Після цього «Вчитель» отримує список пар слів, яких він повинен навчити «Учня». «Учитель» починає з читання списку пар слів «Учню». Після цього Вчитель говорить перше слово кожної пари і читає чотири варіанти відповіді. Учень має натиснути кнопку, щоб обрати свою відповідь. Якщо відповідь хибна, Вчитель натиснувши певну кнопку електрошокового генератора вдарить учня струмом. Після кожної неправильної відповіді Вчитель має збільшувати напругу на 15 вольт. Якщо ж відповідь правильна, вчитель переходить до наступного питання.ㅤ ㅤДосліджувані вважають, що за кожну неправильну відповідь, Учень отримує справжні удари струмом. Насправді, жодних електричних ударів нема. Після розведення досліджуваного і актора по різних кімнатах, актор вмикає магнітофон, під'єднаний до електрошокового генератора, який грає попередньо записані звуки для кожного рівня шоку. Після низки збільшень сили струму, актор починає барабанити в стіну, яка відділяє його від досліджуваного. Після декількох ударів об стіну і скарг на сердечну хворобу, «Учень» припиняє відповідати на питання.ㅤ ㅤНа даному етапі, багато людей заявляли про своє бажання припинити експеримент і перевірити стан Учня. Деякі досліджувані зупинилися на 135 вольт і починали сумніватися в меті експерименту. Більшість продовжувало, переконані, що вони не будуть нести відповідальність. Кілька досліджуваних почали нервово сміятися чи виявляти інші ознаки крайнього стресу, коли вони чули крики болю Учня.ㅤ ㅤЯкщо в певний час досліджуваний висловлював бажання зупинити експеримент, експериментатор відповідав по черзі однією з наступних фраз (саме в такому порядку):1. Будь ласка, продовжуйте.2. Для експерименту необхідно, щоб ви продовжували.3. Абсолютно необхідно, щоб ви продовжували.4. У вас немає іншого вибору, ви повинні продовжувати.ㅤ ㅤЯкщо досліджуваний хотів зупинитися навіть після четвертої фрази, експеримент припинявся. В іншому випадку, експеримент припинявся коли досліджуваний давав максимальну (450-вольт) травму «Учню» три рази поспіль.ㅤ ㅤЕкспериментатор також відповідав спеціальними заготовленими фразами, якщо Вчитель висловлював конкретні зауваження. Якщо досліджуваний запитує, чи може «Учню» бути нанесена незворотна фізична шкода, експериментатор відповідав: «Хоча шок може бути болісним, немає ніякого постійного ушкодження тканин, тому, будь ласка, продовжуйте». Якщо Вчитель казав, що Учень явно хоче зупинити експеримент, експериментатор відповідав: «Чи подобається це учню, чи ні, Ви повинні продовжувати, поки він не вивчить усі пари слів правильно, тому, будь ласка, продовжуйте».ㅤ ㅤВ одній серії дослідів основного варіанту експерименту 26 досліджуваних з 40, замість того щоб змилосердитися над жертвою, продовжували збільшувати напругу (до 450 В) до тих пір, поки дослідник не віддавав розпорядження закінчити експеримент. Лише п'ятеро досліджуваних (12,5 %) зупинилися на напрузі в 300 В, коли в жертви з'явилися перші ознаки невдоволення (стукіт у стіну) і відповіді перестали надходити. Ще четверо (10 %) зупинилися на напрузі 315 В, коли жертва вдруге стукала в стіну, не даючи відповіді. Двоє (5 %) відмовилися продовжувати на рівні 330 В, коли від жертви перестали надходити як відповіді, так і стуки. По одній людині — на трьох наступних рівнях (345 В, 360 В і 375 В) . Решта 26 з 40 дійшли до кінця шкали.ㅤ ㅤУ 2017 році двоє вчених з американського і німецького університетів після детального прочитання інтерв'ю учасників експерименту, які були записані відразу ж після проведення, визначили, що 72 % тих, хто дотиснув ручку, знали про те, що насправді вони не завдають болю. Про це вони здогадалися самі, оскільки не повірили, що хтось дозволить вдаряти настільки сильним розрядом струму живу людину. Ці інтерв'ю не враховувалися у висновках експерименту. Таким чином Мілґрем не правильно інтерпретував результати, оскільки досліджувані повністю розуміли, що їх обманюють і просто грали на публіку. ㅤ ㅤНа думку Мілгрема, отримані дані свідчать про наявність цікавого феномена: «це дослідження засвідчило надзвичайно високу готовність нормальних дорослих людей йти невідомо як далеко, дотримуючись вказівок авторитету».
Висновки:Експеримент Мілграма продемонстрував, що звичайні люди можуть здійснювати дії, які суперечать їхнім моральним переконанням, під тиском авторитету. Він підняв питання про етичність досліджень, що включають обман і можливість психологічної шкоди для учасників.
Етичні питання:Експеримент піддався значній критиці за етичні порушення, включаючи обман учасників і можливе завдання їм психологічної шкоди. Це привело до більш строгих етичних стандартів у психологічних дослідженнях, включаючи вимоги про інформовану згоду та захист учасників від шкоди.
Джерело: WikipediaСтенфордський тюремний експеримент Філіпа Зімбардо
ㅤ ㅤ1971 року Філіп Зімбардо організував експеримент, покликаний розібратися в причинах знущань у тюремній системі та з’ясувати, як обставини впливають на поведінку людей. Зімбардо шукав відповіді на таке запитання: якою стає людина без гідності й індивідуальності? Таким чином було проведено Стенфордський тюремний експеримент — один із найбільш ілюстративних досліджень у галузі психології.Зімбардо і його команда облаштували в підвальному приміщенні факультету психології Стенфордського університету імпровізовану в’язницю. Науковець розмістив у місцевих газетах оголошення, запросивши охочих до участі у двотижневому дослідженні з оплатою 15 дол. на день. ㅤ ㅤСеред добровольців було відібрано двадцять чотири особи чоловічої статі — переважно білих представників середнього класу, які були оцінені як емоційно й психічно здорові. Потім усіх учасників навмання поділили на дві групи: дванадцять «тюремних охоронців» і дванадцять «в’язнів». Зімбардо мав виконувати роль директора «в’язниці». Охоронцям «в’язниці» видали подібну до військової форму, темні окуляри (для уникнення зорового контакту) і дерев’яні палиці — символ статусу. «В’язні» отримали тоненькі шапки, незручні комбінезони. Білизна для них не передбачалася, і замість імен їх розрізняли за ідентифікаційними номерами. Закріплений на одній нозі маленький ланцюг мав нагадувати про статус арештантів. У камері кожному «в’язневі» надавали матрац і просту їжу.ㅤ ㅤПерш ніж розпочався експеримент, «в’язнів» відправили додому й наказали чекати подальших указівок. Удома на них чекали рейди справжньої місцевої поліції, яка погодилася допомогти з експериментом, і звинувачення в збройному пограбуванні. «Заарештованим» зачитали права, зняли відбитки їхніх пальців, сфотографували, роздягнули, обшукали, дезінсектували й розвели по тюремних камерах, де їм належало провести подальші два тижні.ㅤ ㅤУ кожній камері розмістили по троє «в’язнів», яким наказали лишатися за ґратами вдень і вночі. Тим часом «охоронці» могли йти додому, щойно закінчиться зміна. Їм дозволено було керувати «в’язницею», як заманеться. Заборонялося тільки застосовувати фізичні покарання.ㅤ ㅤСтенфордський тюремний експеримент, що, як планувалося, мав тривати два тижні, довелося зупинити вже за шість днів.Другого дня «в’язні» з Камери 1 заблокували двері матрацами. «Охоронці» з інших змін зголосилися допомогти в придушенні бунту й використали проти «в’язнів» вогнегасники. Потім «охоронці» зробили одну з камер «привілейованою» — до неї могли потрапити «в’язні», які не брали участі в бунті. Таким «в’язням» призначалася спеціальна нагорода — краща їжа. Однак «в’язні» «привілейованої камери» відмовилися від почастунку на знак солідарності з побратимами-«арештантами».ㅤ ㅤМинуло заледве тридцять шість годин від початку дослідження, як «в’язень» № 8612 почав дико кричати й лаятися. Він поводився так несамовито, що Зімбардо не мав вибору й мусив випустити його. Тюремна «охорона» вдавалася до покарань, змушуючи «в’язнів» повторювати свої номери й виконувати фізичні вправи, а також забираючи матраци, через що «арештантам» доводилося спати на твердому й холодному бетоні. «Охоронці» перетворили відвідування туалету на привілей: повсякчас забороняли «в’язням» користуватися вбиральнею й натомість видавали в камери відро. «Наглядачі» змушували «в’язнів» мити туалети без господарського приладдя. Для особливого приниження декому наказували роздягатися догола. Третина «охоронців» виявила садистські нахили, і навіть сам Зімбардо захопився роллю директора «в’язниці».ㅤ ㅤЧетвертого дня поширилися чутки, що звільнений «арештант» повернеться, щоб визволити решту. Філіп Зімбардо з охоронцями перевів «в’язнів» на інший поверх, а сам чекав у підвалі. Якби звільнений «арештант» повернувся, Зімбардо сказав би йому, що експеримент завершився достроково. Одначе той «в’язень» не об’явився, і «в’язниця» знову перекочувала до підвалу. Натомість з’явився новачок, який, згідно з інструкцією, улаштував голодування на знак протесту проти знущань над «арештантами». «В’язні» поставилися до новенького не як до товариша в недолі, а як до заколотника. «Охоронці» відпровадили протестанта до карцеру, а «в’язням» запропонували відмовитися від ковдр в обмін на звільнення новачка. Усі «в’язні», крім одного, не схотіли віддавати ковдри. Як не дивно, жоден з «арештантів» не виявив бажання достроково звільнитися, навіть коли було оголошено, що за участь не заплатять. Зімбардо дійшов висновку, що «в’язні» перейнялися і зжилися зі своїми ролями, які стали інституалізованими.ㅤ ㅤКритичну роль у прийнятті рішення про завершення експерименту зіграла Крістіна Маслач, аспірантка і подруга Зімбардо, яка брала інтерв’ю у «в’язнів» й «охоронців» на шостий день і була шокована побаченим та настояла на негайному припиненні досліду. Оцінивши таким чином ситуацію ззовні, Зімбардо припинив експеримент. За його зауваженням, дівчина була єдиною з п’ятдесяти відвідувачів «в’язниці», хто порушив питання про моральність експерименту. «Стенфордський тюремний експеримент» — один із найважливіших і водночас найсуперечливіших експериментів у світі. Відповідно до чинного Етичного кодексу Американської психологічної асоціації, подібний експеримент повторити неможливо, тому що він суперечить багатьом нинішнім етичним принципам. Однак Зімбардо вдалося показати, як впливають на поведінку людини обставини, у яких вона опиняється.
Висновки:Експеримент показав, що люди можуть швидко приймати жорстокі і деструктивні ролі під впливом соціального контексту і очікувань, пов'язаних з ролями. Деіндивідуалізація та анонімність значно впливали на поведінку: наглядачі діяли більш агресивно, коли були деіндивідуалізовані через уніформу і сонцезахисні окуляри.Експеримент підкреслив важливість етичних стандартів у дослідженнях і вплив ролей та авторитету на поведінку людей.
Етичні питання:Експеримент піддався жорсткій критиці за етичні порушення, включаючи недостатній захист учасників від психологічної шкоди. Дослідження сприяло посиленню етичних вимог у психологічних дослідженнях, включаючи інформовану згоду, право на припинення участі і нагляд за психологічним станом учасників.
Джерело: WikipediaТаскіґійське дослідження сифілісу
ㅤ ㅤТаскіґійське дослідження сифілісу є одним з найвідоміших і найскандальніших медичних досліджень в історії США. Це дослідження тривало з 1932 до 1972 року і мало катастрофічні наслідки для його учасників, а також призвело до значних змін в етичних стандартах медичних досліджень.Основні аспекти Таскіґійського дослідження сифілісу:Оригінальна мета дослідження полягала у вивченні природного перебігу нелікованого сифілісу у чорношкірих чоловіків. Дослідники хотіли зрозуміти різні стадії захворювання і його вплив на здоров'я.ㅤ ㅤУ дослідженні взяли участь близько 600 чорношкірих чоловіків: 399 з сифілісом і 201 без цього захворювання (контрольна група). Учасники були переважно бідними селянами з району Таскіґі, штат Алабама. Учасникам повідомляли, що вони отримують лікування від "поганої крові" (термін, який використовувався для опису кількох захворювань, включаючи сифіліс, анемію і втому). Насправді їм не надавали ефективного лікування.ㅤ ㅤНа початку дослідження лікування сифілісу не було ефективним. Однак у 1940-х роках, коли пеніцилін став доступним і ефективним засобом лікування сифілісу, учасникам дослідження не пропонували це лікування. Учасникам обіцяли безкоштовне медичне обслуговування, їжу і оплату похоронних витрат. Проте справжньої інформованої згоди вони не отримали, і багато з них не розуміли природу експерименту.
Етичні порушення:• Відсутність інформованої згоди: Учасники не були належним чином поінформовані про характер дослідження і його потенційні ризики.• Обман: Учасникам не повідомили про наявність ефективного лікування (пеніцилін) і продовжували вивчати перебіг хвороби без лікування.• Розвиток ускладнень: Багато учасників зазнали серйозних медичних ускладнень, включаючи сліпоту, психічні розлади, серйозні ушкодження внутрішніх органів і смерть.
Розкриття і наслідки:У 1972 році журналісти Жан Гелм і Петер Бакстун розкрили подробиці дослідження, що викликало великий скандал і обурення громадськості. Дослідження було негайно припинено, а в 1974 році уряд США уклав мирову угоду, виплативши компенсації постраждалим учасникам та їхнім сім'ям.Вплив на медичну етику:У 1974 році була створена Національна комісія з питань захисту прав людини у біомедичних і поведінкових дослідженнях, що призвело до розробки Белмонтського звіту (1979), який встановив основні принципи етичного проведення досліджень з участю людини.У 1997 році президент Білл Клінтон офіційно вибачився перед жертвами Таскіґійського дослідження від імені уряду США.
Висновки:Таскіґійське дослідження сифілісу стало прикладом грубого порушення етичних норм у медичних дослідженнях, яке спричинило значну шкоду учасникам. Це дослідження підкреслило важливість інформованої згоди, прозорості та відповідальності у наукових дослідженнях. Наслідком стало запровадження суворих етичних стандартів, спрямованих на захист прав і здоров'я учасників досліджень.